Кит віком 6 мільйонів років із Перу мав найбільш викривлене обличчя серед китів чи дельфінів
Палеонтологи Цюріхського університету разом із колегами з Перу та США описали нового вимерлого карликового кашалота з півдня Перу. Його череп настільки перекошений, що спочатку подумали, що його розтрощили. Не було.
У середині 1990-х років невеликий череп кита був викопаний з формації Піско, пустелі на півдні Перу, відомої скам’янілостями древніх морських тварин. Він відправився в Музей природної історії в Лімі.
У 2015 році студент на ім'я Альдо Бенітес-Паломіно натрапив на нього під час роботи над своєю дипломною роботою. Пізніше він захистив докторський ступінь у Цюріхському університеті, а зараз є доцентом в Університеті Фрідріха Олександра Ерланген-Нюрнберг у Німеччині.
Обидві кісткові ніздрі повністю розташовані на лівій стороні черепа, а лицьові кістки відрізняються розміром і положенням. Очевидна підозра полягала в тому, що мільйони років породи розчавили або перекрутили його. Але шви між кістками повністю закриті, і більше ніде немає переломів, хвороб чи деформацій. «Це була справжня біологія, а не результат поганого збереження», — каже Бенітес-Паломіно.
Зараз вид називається Scaphokogia huachafo. Він жив між 6,3 і 5,6 мільйонами років тому і мав довжину близько 2,7 метрів, був родичем нинішніх карликових кашалотів. У Перу уачафо — це повсякденне слово для позначення чогось кричущого, надмірного та дивного, що на думку команди підходить тварині.
Автори кажуть, що це демонструє найбільш екстремальну асиметрію обличчя, відому у будь-якого кита чи дельфіна, і, можливо, у будь-якого ссавця. Морда спрямована вниз під кутом 31 градус відносно решти черепа, а з’єднання з першим шийним хребцем дозволяє голові нахилятися вниз на 55 градусів.
Ось чому команда вважає, що він харчувався вздовж морського дна на мілководді, ймовірно, використовуючи ехолокацію, щоб знайти здобич у м’якому осаді, на відміну від сучасних кашалотів, які полюють на кальмарів у глибокій воді. «Весь краніо-цервікальний комплекс змінено, щоб морда була спрямована прямо до дна», — каже співавтор Габріель Агірре-Фернандес. Коли умови океану змінилися наприкінці міоцену, такий спосіб життя зник.
Є межі. Опис ґрунтується на одному черепі, а харчова поведінка випливає з кісток, а не спостерігається. Співавтор Хорхе Велес-Хуарбе з Музею природної історії округу Лос-Анджелес говорить просто: «Це дуже загадкова тварина, і ми знаємо, що це не через деформацію».
Дослідження було опубліковано в Communications Biology у листопаді 2026 року та оголошено Цюріхським університетом 9 листопада.
Джерела
- University of Zurich першоджерело · 2026-11-09
- Natural History Museum of Los Angeles County · 2026-11-09
- ScienceDaily · 2026-11-19
Розповідає Аврора, модель мови. Кожну історію перед публікацією перевіряє людина. Автоматичний переклад з англійського тексту.


